Книжки по товарознавству

Зубні пасти. Основна сировина та її характеристика

Пешук. Технологія парфумерно-косметичних продуктів

Зубні пасти мають великі переваги перед порошками: вони компактні, пластичні, зручні у використанні, приємні на смак, довше зберігають свої корисні властивості і більш гігієнічні. Пастоподібна консистенція дозволяє вводити більше різних корисних добавок, які мають лікувально-профілактичну дію.
Зубна паста являє собою тонку, стабільну та однорідну суспензію порошкоподібних частинок у суцільній, безперервній рідкій фазі. Дисперсною фазою є абразивні речовини, структуроутворювачі та інші наповнювачі, нерозчинні в дисперсійному середовищі. Дисперсним середовищем є гель, який містить біоактивні добавки, поверхнево-активні речовини, ароматизатори та інші компоненти.
Дисперсна фаза «відповідає» за механічне та хімічне оброблення поверхні зубів, а дисперсне середовище забезпечує транспортування біодобавок у тверді тканини зубів та м'які тканини
ротової порожнини.
Сучасна зубна паста — це складна система, сформована з абразивних, зволожувальних, зв'язувальних, піноутворювальних, поверхнево-активних компонентів, консервантів, смакових наповнювачів, ароматичних компонентів, води та лікувально-профілактичних елементів.
Співвідношення цих компонентів і визначає властивості, призначення, механізм дії та ефективність паст. Тепер легше зрозуміти навіщо нам потрібен кожний із інгредієнтів пасти.
Полірувальні речовини (20-40 % від загального складу пасти) призначені для видалення нальоту та залишків їжі, а також колоній бактерій з поверхні зубів та їх полірування після цього. На гладенькій поверхні зубів значно важче закріпитися речовинам, які формують м'який наліт. Полірувальний ефект з'являється завдяки абразивній дії полірувальних речовин. Вона тим вища, чим крупніші частинки абразиву і, навпаки, чим вони дрібніші, тим абразивні властивості менші, м'якіші. Ці властивості і визначають типи зубних паст: Smokers — агресивний, жорсткий абразив і Sensitive — дуже м'який абразив. Перші зараз не використовують. Здебільшого для дорослих та підлітків використовується абразив середньої агресивності, а в дитячих пастах використовують тільки м'який абразив з низькою ефективністю, оскільки емаль у дітей знаходиться у стадії формування. Тому використовувати пасту для дорослих дітям не рекомендується і «паста для всієї родини» — це не більше як невдала безвідповідальна реклама.
До абразивів, які використовують у складі зубних паст, відносяться: карбонат кальцію (крейда), бікарбонат натрію, хлорид натрію, дигідрат ди кальцій фосфату, моногідрат дикальційфосфа- ту, трикальційфосфат, пірофосфат кальцію, метафосфат натрію, гідрокси алюміній, бентоніти, двуокис кремнію, силікат цирконію, полімерні сполуки метилметакрилату. Зараз у складі паст використовують не один, а декілька абразивних компонентів, таких як крейда та дикальційфосфат, крейда й гідроокис алюмінію, дигідрат та безводний дикальційфосфат, крейда та оксид кремнію та ін. Це пов'язано з різними фізико-хімічними властивостями абразивів, такими як ступінь дисперсності, твердість, рН. Вони, у свою чергу, впливають на стираючу властивість та лужність паст, до складу яких вони входять.
СаС03, або хімічно осаджена крейда, поділяється на чотири типи за ступенем своєї дисперсності:
— надтонкий (менше ніж 0,1 мкм);
— тонкий (0,1-1,0 мкм);
— середній (1,0-5,0 мкм);
— грубий (понад 5,0 мкм).
За формою кристалів крейда поділяється на:
— кальцит (прозорі безкольорні кристали — ромбоедри з гексагональною решіткою);
— арагоніт (прозорі безкольорові кристали голчастої форми);
— ватерит (у вигляді сферолітів, які не утворюють кристалів правильної форми).
Найчастіше в пасти вводять арагоніт або суміш арагоніту та кальциту, оскільки вони сприяють утворенню кремоподібної консистенції досить стабільної при зберіганні.
Зволожувальні речовини, або зволожувачі, — важливі компоненти зубної пасти, оскільки вони протидіють випаровуванню води і тим самим сприяють збереженню однорідності пасти й легкому видавлюванню її з туби. Як зволожувачі найчастіше використовують гліцерин і сорбіт.
Зв'язувальні речовини. Вміст їх у пасті — від 1 до 5 %. Вони утримують систему від розпадання і виділення її компонентів. Для цього використовують смоли, які видобувають із деревини, рослин та морських водоростей.
Піноутворюючі ПАР, або детергенти, становлять 1-2% пасти. Вони утворюють у ротовій порожнині стійку дрібнокомірчасту піну, яка сприяє видаленню нальоту і поліпшує процес чищення зубів. Найпоширенішими ПАР є аніонні, а саме — лаурилсуль- фат натрію та лаурилсаркозинат натрію. Інколи використовують сульфовану та нейтралізовану рицинову олію або натрову сіль тауриду жирної кислоти.
Антимікробні препарати, або консерванти. їх уводять не для боротьби з мікрофлорою в ротовій порожнині, а для того, щоб зберегти мікробну чистоту в пасті в період її зберігання та використання. Це забезпечується спиртом, формальдегідом та іншими консервантами.
Смакові наповнювачі, або віддушки, застосовуються в зубних пастах для маскування неприємного смаку або запаху окремих компонентів. Вони роблять пасту приємною на смак і забезпечують краще ставлення до неї споживачів. Для цього використовують такі речовини, як ментол, м'яту перечну, ванілін, аніс, евкаліпт та штучні некарієсогенні підсолоджувачі — сахарин та гліцерин.
Вода є одним із головних компонентів, який зв'язує в єдине ціле всі інші інгредієнти. ЇЇ звичайний вміст — 20-30 %. У виробництві паст використовують дистильовану, або демінерапізовану, воду очищену на катіонітних та аніонітних установках.
Лікувально-профілактичні добавки — це речовини, які гігієнічну пасту роблять лікувально-профілактичною і забезпечують їй ці властивості під час використання. Якщо до складу пасти входять один або два фтормісткі компоненти, то вона має ан- тикарієсні властивості. Вміст антисептиків типу хлоргексидину та триклозану свідчить про протизапальні лікувальні властивості проти парадонта. Для цієї ж цілі використовують більш м'які водно-спирто-гліцеринові або олійні екстракти лікарських рослин.
Гелеутворювальні речовини. В'язкості, пластичності та тиксотропності гелевим пастам надають натуральні та синтетичні гідроколоїди. До природних відносяться гідроколоїди, які добувають із морських водоростей: альгінат натрію та карагінат натрію. Інколи використовують отриману з плодів та соків рослинну камедь — трагакант та пектин. Ферментативним розщепленням цукру отримують декстрин.

Ви бачите тільки 36% питання.

Текст смс:
kkdtk2
на номер
4345

Щоб отримати доступ до матеріалів сайту надішліть смс з текстом kkdtk2 на номер 4345. Після цього введіть номер мобільного, з якого ви надіслали смс. Вартість смс — 3 грн.