Книжки по товарознавству

Цукор

Сирохман. Товарознавство цукру, меду, кондитерських виробів

Першими європейцями, які попробували тростинний цукор були воїни Олександра Македонського, які здійснили Індійський похід у 327 р. до н. е. Один із вчених описав: «В Індії рослина, подібна на тростину, виробляє солодку сіль». В Єгипті його називали індійською сіллю, в Китаї— кам'яним медом, на Сан Скрипті — «Саккара». З цією староіндійською назвою він потрапив до Європи.
Згідно повідомлень іспанських землепрохідців, індійці у долині ріки Санта Клара на території нинішньої Каліфорнії виготовляли якісь солодощі із соку дикорослого цукрового буряка. В Європі про наявність цукру у буряках було відомо вже у XVI ст., проте лише в 1747 році німецький хімік А. Маргграф одержав з нього кристалічну цукрозу.
Цукор є джерелом енергії, яка потрібна для життєдіяльності людини, цінним смаковим продуктом, консервантом. Він легко і швидко засвоюється клітинами організму, необхідний для нормального функціонування печінки, мозку, живлення м'язів, особливо серцевого. Споживання цукру повинно бути в розумних межах і становити 10—30 % загальної кількості калорій (при середній 15—20%). Для людей, зайнятих важкою фізичною працею, спортом, добове споживання цукру може досягати 100—120 г.
Середній набір для розрахунку прожиткового мінімуму передбачає споживання цукру і кондитерських виробів в Росії 21 кг на рік, рекомендація ФАО — 15,8 кг на рік, а «Продуктовий план з низькою вартістю» (США) — 14,4 кг на рік.
Надмірне використання цукру за обмежений відрізок часу підвищує концентрацію в крові глюкози. Це сприяє підсиленню секреції підшлункової залози— інсуліну, який зумовлює прискорене витрачання і перетворення глюкози у глікоген та жир. Часте використання цукру і солодощів у значній кількості призводить до систематичного перезбудження інсулярного апарату підшлункової залози, може бути причиною його розладу, значно підвищує ризик розвитку діабету, а також карієсу зубів, гіпертонії, атеросклерозу.


Останніми роками середня збиральна площа цукрових буряків в Україні становить 650—670 тис. га, середня врожайність — 21—24 т/га, середнє щорічне виробництво цукру з буряку — 1,8 млн т, середнє щорічне споживання — 2,3 млн т, щорічна контрабанда — 250—360 тис. т.
Гострою проблемою у цукровій галузі є зменшення виробничих потужностей, скорочення кількості заводів з 191 до 116, а також низька врожайність і цукристість цукрових буряків, низька технічна оснащеність цукрових заводів. Цукрове виробництво є самим енергомістким серед підприємств харчової промисловості.
Середній показник виробництва цукру з 1 га за останні роки коливається в межах 2,2 т. Аналогічний показник у розвинутих країнах Європи становить 6—10 т. Це обумовлює необхідність застосовувати інтенсивні технології вирощування цукрового буряку, вносити добрива для підвищення родючості грунтів.


Прогнозоване світове валове виробництво цукрових буряків да 2013 року досягне 255,8 млн т, у тому числі за рахунок підвищення середньої врожайності до 42,12 т/га. Виробництво цукрової тростини в цей період складе 1647 млн т. загальне виробництво цукру у 2013 року прогнозується на рівні 170,9 млн т, а споживання — 170,8 млн т. У середньому на одну особу споживання цукру в цей період складе 24,4 кг.
За період 2001—2003 pp. Бразилія виробила в середньому 23,54 млн т цукру, а врожайність цукрової тростини склала 64 т/га.
Середньорічні світові об'єми експорту складають 31,2 млн т афо 22 % світового виробництва цукру. Бразилія експортує близько 13,6 млн т цукру або 43,6 % світових обсягів і 57,8 % об'єму власного виробництва.
У Таїланді для експорту призначено 4,87 млн т або 15,6 % світового експорту і 70,6 % власного виробництва. Австралія експортує 3,88 млн т цукру або 77 % власного виробництва. Країни ЄС-15— 3,07 млн т або 17,7% валового виробництва цих держав, республіка Куба відповідно 2,1 млн т або 77,2 %,Колумбія 1,16 млн т або 45 %, Південна Африка — 0,928 млн т або 34,3%.
Раніше в Україні працювало 5 рафінадних заводів і 6 рафінадних цехів при цукрових заводах. Зараз залишились Одеський і Черкаський рафінадні заводи і рафінадний цех Шепетівського цукрового комбінату. Цукро-рафінадну продукцію періодично випускають Одеській і Шепетівський заводи. Ряд комерційних фірм (АТА, «Кристал» та ін.) випускають пресований цукор у кубиках, але ця продукція не є рафінадною.
У структурі собівартості цукру заробітна плата в Україні складає 1 %, тоді як в Республіці Польща цей показник досягає 17 %.
Ефективна робота цукрового заводу повинна супроводжуватись зниженням:
— собівартості сировини, шляхом підвищення врожайності і цукристості буряка;
— вартості технічного переробітку цукрового буряка, перш за все, за рахунок зменшення затрат на паливо;
— собівартості цукру.
У 1986—1990 pp. зношеність основних фондів цукрових заводів була на рівні 51 %, на кінець 2004 року— в межах 70 %. У 1990 р. було замінено 800 одиниць основного устаткування, а в 2004 р. близько 100.
Тривалість сокодобування в цілому по цукровій галузі в середньому на 1 завод склала 54 доби, зокрема, до 20 діб працювало 5 заводів, від 20 до 30 діб — 11, від ЗО до 45 діб — 23 заводи, понад 45 діб — понад 80 заводів. Вихід цукру в цілому по Україні у 2004 році склав 11,51 % порівняно з 11,86 % у попередньому році. Ступінь вилучення цукру із буряка досяг 74,18 у порівнянні з 72,37 у минулому році. Із буряка врожаю 2004 року було вироблено 1788,09 тис. т цукру-піску, 90% якого— цукор ринкової кондиції.
У 2005 році валовий збір цукрових буряків склав 15,6 млн т з площі 626 тис. га за урожайності 25 т/га. Рентабельність вирощування цукрових буряків склала більше 10 %, а в господарствах, де врожайність понад 40 т/га, — понад 50 %. Із 192 цукрових заводів у 2005 році не працювало 76 підприємств.
Сумарна добова потужність працюючих заводів у сезон 2005 року була 330,3 тис. т, а середня тривалість сокодобування — 54 доби. Із 14,7 млн т цукрових буряків було вироблено 1 млн 894 тис. т цукру. Середній вихід цукру із буряка склав 13,14 %, а ступінь вилучення цукру— 76,5%.
Науково-технічне забезпечення здійснюється двома науково- дослідними інститутами (Інститут цукрового буряка УААН, УкрНДЩП), двома проектними інститутами і рядом сервісних підприємств.
З метою підготовки вступу України у COT національна асоціація цукровиків України (Укрцукор) разом з УкрНДІЦП працюють над гармонізацією вітчизняних і міжнародних стандартів, переглядають інструкції з проведення технологічного процесу буряко-цукрового виробництва, хіміко-технологічному контролю і обліку цукрового виробництва. Також перед підприємствами цукрової галузі гостро стоїть питання розробки і впровадження на цукрових заводах систем стандартизації ISO-9001 і ХАССП де може бути збережений принцип згаданих систем, так званого Європейського «він лану до столу».
Споживання цукру в різних країнах формується під впливом ряду факторів: динаміки прибутків населення, змін цін на цукор та інші продукти, зміни структури споживання продовольчих товарів, ступеня використання цукристих речовин, національних або регіональних особливостей харчування тощо. Споживання цукру залежить також від сезону. Воно зростає влітку і восени, коли збільшується потреба в ньому для виготовлення фруктових консервів, соків, напоїв, морозива тощо.
У більшості розвинутих країн промислове споживання цукру становить більше половини всього обсягу його використання, а у Франції, ФРН, Японії— досягає 65—60 %. Цукрова промисловість в Україні є найбільшою серед харчових галузей, що переробляють сільськогосподарську сировину.
Понад третини світового виробництва цукру направляється на зовнішній ринок. Світова торгівля цукром здійснюється як на основі укладення спеціальних (преференційних) угод, так і на «вільному" світовому ринку, частка якого за останні роки становила 70—80 % обсягу торгівлі цукром.
Останнім часом ситуація на світовому ринку цукру характеризується зростанням цін. Станом на 2 люте 2006 р. на Лондонській біржі ціна білого^ цукру склала 447,1 дол., цукру- сирцю з тростини, на Нью-Йоркській біржі — 422,2 дол. США за тону.
Причинами цього, за висновками міжнародних експертів, стало:
• зростання цін на енергоресурси;
• використання цукру-сирцю з тростини для виробництва альтернативного виду палива (етанолу);
• зростання попиту на товарних ринках і цукровому, у тому числі;
• цукрова реформа в ЄС, яка передбачає зниження виробництва цукру.
В Україні для забезпечення потреб внутрішнього ринку цукру достатньо. Із цукрових буряків урожаю 2005 р. вироблено 1,9 млн т цукру, що повністю задовольняє потребу внутрішнього ринку до початку нового сезону виробництва.
Основною сировиною для виробництва цукру є цукрова тростина та цукрові буряки. Цукрова тростина в 4 рази ефективніша за виходом сухої маси з 1 га, ніж інша тропічна культура, а цукровий буряк — у 2 рази, ніж інша рослина зони з помірним кліматом. 1 га цукрових буряків забезпечує потребу в калоріях 20 чол. на рік; 1 га картоплі — 10; 1 га пшениці — 6; 1 га жита — 5 чол. Висока цукристість буряків спостерігається у Австралії — 17—18 %, у країнах ЄС: максимальна у Франції— 16,6, мінімальна в Італії— 14,6 %. У цих країнах за базову беруть цукристість 16 %.
Бразилія є крупнішим у світі виробником цукрової тростини— 300 млн т/рік. З нього вона отримує 20 млн т цукру і 12,5 млн т етанолу. Посівні площі під цукровою тростиною складають 4,5 млн га або 1 % всіх посівних площ країни. Споживання палива на 100 км дороги з використанням етанолу на 2 л менше у порівнянні з бензином, його собівартість та третину нижча, ніж бензину. Бразилія експортує етанол в Китай, Японію і США.
Цукрова галузь окремих країн має своє особливості. Наприклад, у Колумбії основною сировиною для виробництва цукру є цукрова тростина, яку вирощують на площі 190 тис. га. Середня врожайність тростини складає 105—120 т/га, а вміст цукру в ній —11,5 %. Загальне виробництво цукру (сирцю і очищеного) в країні в середньому досягає 2,5 млн т, з них 1,47 млн т (64 %) приходиться на очищений цукор. Цукор-сирець виробляють 11 заводів, а очищений 5 заводів. Внутрішнє споживання цукру складає близько 1,3 млн т на рік, з них 91 % приходиться на очищений і рафінований. Експорт цукру зріс з 400 тис. т у 1990 році до 1 млн т у 2000 році. При цьому до 50 % експортується цукру в очищеному вигляді, а решту у вигляді цукру-ліску. Більше половини цукру направляється в Еквадор, Венесуелу і Перу.
Цукрова галузь Гватемали виробляє до 1,7 млн т цукру на рік. До 70 % цукру експортується, переважно в Канаду, Чилі, Корею, КНР, Росію, Перу і Венесуелу. За вартістю експорту цукрова галузь поступається тільки кавовій. Під цукровою тростиною зайнято приблизно 180 тис. га земель, а виробляють цукор 17 заводів. У цукор для внутрішнього споживання, за рекомендаціями організації Central America and Panama Nutrition Institute, додають вітамін A.
Середня продуктивність одного заводу в світі 3,3 тис. т переробки буряків за добу, а найбільшим є цукровий завод Кеннантр (Франція) продуктивністю 25 тис. т переробки буряків за добу (з виведенням сиропу на зберігання). За кордоном розроблені проекти створення цукрових заводів на плаву.
Хімічний склад цукрових буряків залежить від грунтово- кліматичних умов, агротехніки, насіння та інших факторів. Вміст окремих речовин суттєво впливає на вихід і якість цукру. Основною складовою частиною цукрових буряків є цукроза (14— 18 %), а інші частини називають нецукрами.
Наявність інвертного цукру в буряках і продуктах його переробки погіршує якість цукру, оскільки сприяє утворенню барвників, ускладнює роботу випаровувальної станції, збільшує втрати цукрози. Недостиглі буряки містять більше інвертного цукру, ніж стиглі.
Серед пектинових речовин особливо небажаною є галактуронова кислота, яка в" лужному середовищі утворює колоїдні драглеподібні осади, що погіршують фільтрацію соків.
Перехід сапоніну в соки сприяє інтенсивному ціноутворенню і сповільнює фільтрування внаслідок утворення з кальцієм колоїдного осаду.
Ферменти проявляють активність в умовах низьких температур одержання соку і призводять до потемніння в результаті окислення пірокатехіну і тирозину ферментами з групи пероксидаз.
Цукор-пісок
Технологічна схема виробництва цукру-піску включає такі операції: очищення буряків від домішок, одержання бурякової стружки, дифузійного соку, очищення дифузійного соку (дефекація, сатурація, сульфітація, фільтрація), загущення соку, очищення і варіння сиропу, одержання утфелю, центрифугування і пробілювання, сушіння цукру-піску.
Буряки, що надходять на завод, містять легкі (солома, листя) і важкі (каміння, пісок, залізо) домішки, які потрібно вилучити, оскільки вони пошкоджують і затуплюють бурякорізальні ножі, знижують якість стружки і дифузійного соку, внаслідок чого збільшується втрата цукрози.
Очищення буряків від домішок включає миття буряків від прилиплої землі і глини. Воно починається у гідротранспортері і продовжується у різних типах бурякомойок. Очищення запобігає непередбаченим втратам цукру.
Одержання бурякової стружки. Для швидкого і більш повного виділення цукру з буряків методом дифузії треба здійснити оптимальне подрібнення буряків, перетворення їх у тонку стружку. Вона може бути жолобчастої або пластинчастої форми. Ширина стружки жолобчастої — від 3 до 5 мм, а товщина — 0,5— 1 мм. Занадто тонка стружка утрамбовується і тим самим гальмують рух соку, а більшої товщини— сповільнює дифундування цукрози. Якість стружки оцінюють за довжиною, яку має маса 100 г. Довжина 100 г доброї стружки — 15 см.
Дією на бурякову стружку електромагнітним полем досягається підвищення чистоти дифузійного соку більш ніж на 2 %, зниження вмісту солей кальцію на 0,025 %, а також скорочення тривалості екстрагування до 40 хв.
Для поліпшення чистоти дифузійного соку запропоновано цукрову стружку піддавати термохімічному обробітку за рахунок введення у пресову фракцію 0,04—0,08 % сульфату алюмінію.
Одним із перспективних напрямків вдосконалення технології очищення дифузійного соку — використання окислювачів як додаткових реагентів очистки з метою підвищення якості товарного цукру та зниження енергозатрат на процес фільтрування.
Високий вихід товарного цукру досягається шляхом максимального видалення нецукрів. Найбільш поширений на даний час спосіб обробки дифузійного соку вапном з наступним видаленням його надлишку вуглекислим газом. Він використовується понад 200 років, але можливості його забезпечуються не вище, ніж на 70 %. Так, за теоретично-можливим ефектом очищення дифузійних соків 40—45 % практично, залежно від якості буряка і використаної технологічної схеми, він не перевищує 30 % і коливається в межах 22—26 %. Теж саме (спостерігається і в очищенні клеровок цукру-сирцю на буряко-цукрових заводах: за теоретично можливим ефектом очищення 60—70 % на практиці він складає в середньому 44—46 %.
Це пояснюється неповним використанням можливостей вапняного молока як дисперсної системи, а також унікальними властивостями води і відсутності вільно радикальних реакцій під час очищення цукровмісних розчинів. Проте, цей спосіб не забезпечує достатнього ефекту очищення.
Запропоновано використовувати перекис водню, надоцтову кислоту і озон. Серед них озон — найбільш перспективний реагент, оскільки має високий окислювальний потенціал та низку інших переваг. Згідно запропонованої схеми дифузійний сік попередньо обробляють окислювачем, потім очищують за класичною схемою. Вступаючи в реакцію з молекулами барвних речовин, озон виявляє знебарвлюючу дію на продукти цукрового виробництва, інтенсифікує процеси розкладання присутніх у соку нецукрів, зменшує в'язкість досліджуваних продуктів. В умовах очищення дифузійного соку його застосування найбільш ефективне за температури 80°С.
З метою забезпечення поліпшення якості дифузійного соку шляхом підвищення його чистоти під час подрібнення буряка в стружку додають бактерицидну речовину Аноліт.
Розроблений новий спосіб вилучення цукру із буряків за рахунок розриву механічним шляхом максимальної кількості клітин з наступним вимиванням цукрози питною водою. У підготовці питної води коагулянтом служить сульфат алюмінію основного сульфату алюмінію, що дозволяє підвищити якісні показники соків, ефект їх очищення і сприяє підвищенню виходу цукру.
Спиртовий екстракт із пульпи цукрових буряків здатний зв'язувати вільні радикали та іони металів. Основними активними складовими екстракту є фенолові кислоти, у тому числі ферулова і п-кумарова.
Одержання дифузійного соку. Найбільш поширеним є дифузійний спосіб виділення цукрози з буряків (екстрагування), суть якого полягає в потоковій обробці бурякової стружки гарячою водою. У цьому випадку цукроза і розчинні нецукри переходять (дифундують) у воду, внаслідок чого вміст їх у стружці зменшується, а у воді підвищується. Такий рух розчинних речовин проходить під впливом градієнта концентрації і закінчується, коли концентрація їх у стружці і в розчині вирівняється. З підвищенням температури дифузія розчинних речовин із стружки прискорюється, тому процес відбувається за температури 70—75°С.
Дифузійний сік виділяють на основі теорії протитечійної дифузії П. М. Сіліна. Вона полягає в тому, що буряковий сік знаходиться у вакуолях клітин, що оточені шаром протоплазми (білка), який пропускає воду, але затримує розчинні в ній речовини. Таку перегородку називають напівпроникною.
Тому як би довго не знаходилась бурякова стружка у воді, цукроза з неї не дифундує. Тільки після руйнування протоплазми нагріванням стружки до температури 70—78°С розчинні речовини крізь стінки клітин легко переходять у воду.
Якщо залити таку стружку водою, об'єм якої дорівнює об'єму клітинного соку, то ефект вилучення цукрози буде низьким: у воду перейде половина цукрози і стільки ж залишиться у стружці, тобто процес екстракції буде відбуватися, поки існує різниця концентрацій цукрози в стружці і воді. Такий спосіб екстракції називають настоюванням.
Інші результати будуть у протитечійному обезцукрюванні бурякової стружки, яку використовують у сучасних дифузійних апаратах Цей процес (наприклад, за цукристості буряка 17%, вмісту цукрози у знецукреній стружці 0,3 % і в споживній воді 0,15 %) можна показати на схемі:


Такі розрахунки відносять до маси стружки, в якій міститься 100 кг клітинного соку з концентрацією цукрози С2, тобто із соковим коефіцієнтом 93 %, 100 кг соку еквівалентні 108 кг стружки (100 : 0,93). Маса стружки з концентрацією цукрози в клітинному соку С2 = 18,3 % (17 • 100 : 93) надходить у головну частину дифузійного апарату А і за допомогою перемішуючого пристрою пересувається до хвостової частини Б назустріч гарячій воді. В результаті екстракції концентрація цукрози в клітинному соку поступово зменшується від 18,3 до 0,3 %, а у воді збільшується від 0,15 до 14,0 %. Разом із цукрозою з клітинного соку екстрагується значна частина розчинних нецукрів. Одержаний розчин цукрози і нецукрів називають дифузійним соком.
На знецукрювання стружки впливають: природа дифундуючої речовини, якість стружки і споживчої води, тривалість процесу, температура і рН середовища, величина відкачування дифузійного соку, інтенсивність життєдіяльності мікроорганізмів, вміст сапоніну в буряках, характер руху соку крізь шар стружки, навантаження робочого об'єму дифузора стружкою, спосіб ошпарювання стружки та ін.
Процес виділення цукрози зі стружки буряків в основному здійснюється в безперервно діючих автоматизованих дифузійних установках великої потужності: вертикальних (колонних) зошпарювачем (КДА) і похилих двошнекових типу ДЦС і А1-ПДС.
Очищення дифузійного соку направлене на збільшення виходу товарного цукру і зменшення його втрат у мелясі. Найпростішим і найдешевшим способом очищення є обробка дифузійного соку вапном (дефекація) з наступним виділенням надлишку останнього вуглекислим газом (сатурація). В окремих роботах пропонується спочатку обробляти дифузійний сік озоном, а потім очищувати за класичною схемою. Озон вступає в реакцію з молекулами барвників, знебарвлює продукти цукрового виробництва, інтенсифікує процеси розкладу нецукрів, зменшує в'язкість дослідних продуктів.
Дефекацію здійснюють для більш повної коагуляції колоїдних речовин з метою не допустити їх пептизації (розчинення) із зростанням лужності. Процес дефекації дифузійного соку поділяють на дві стадії: спочатку додають 0,25—0,3 % СаО, повільно підвищуючи рН протягом кількох хвилин до 11,0—11,5 (попередня дефекація), потім — решту вапна (2—2,5 % СаО) до рН2о 12,0— 12,5 — основна дефекація.
Під час попередньої дефекації відбувається коагуляція колоїдних речовин, реакції нейтралізації, осідання солей деяких кислот, утворення напівсахарату кальцію:


Попередня дефекація здійснюється нормально відсатурованим нефільтрованим соком першої сатурації, разом з яким у дифузійний сік вводяться позитивно заряджені частинки СаСОз. Останні є центрами коагуляції для негативно заряджених органічних нецукрів, тобто проходить агломерація СаСОз і колоїдних речовин. Потім під час сатурації на утворених конгломератах кристалізується СаСОз і органічні нецукри виявляються всередині кристалів карбонату кальцію, що сприяє поліпшенню фільтраційних властивостей осаду.
Під час основної дефекації потрібно розкласти аміди кислот, солей амонію, редукуючих і пектинових речовин, провести омилення жиру. З підвищенням лужності менше утворюється барвників за рахунок редукуючих цукрів і аміносполук.
В процесі очищення дифузійного соку руйнуються комплекси та асоціати нецукрів завдяки використанню теплової і хімічної енергії. Науковцями НУХТ розроблено спосіб одночасного оброблення дифузійного соку до попередньої дефекації парою з використанням певної кількості реагенту, що містить іони Са, наприклад, суспензію соку II сатурації. Внаслідок цього відбувається їх взаємодія та процеси сенсибілізації, тобто підготовки частинок речовин колоїдної дисперсності до коагуляції. Це сприяє зниженню вмісту солей кальцію в очищеному соку, покращенню фільтраційної здатності сатураційних осадів.
Для буряко-цукрового виробництва важливим спрямуванням щодо вдосконалення технології є зниження або повне усунення використання вапна. У виробництві тростинного цукру нові технології направлені на підвищення якості цукру і можливість випуску цукру-піску безпосередньо на заводах, а також створення нових видів продукції. Багато технологій передбачають застосування іонообмінних смол для пом'якшення технологічних водяних розчинів, їх знебарвлення і проведення хроматографічних операцій.
Сатурацію здійснюють у сатураторі, в якому крізь шар соку продувають сатураційний сік, що містить ЗО—36 % С02. В результаті цього гідроксид кальцію перетворюється в карбонат кальцію і випадає в осад. На позитивно зарядженій поверхні свіжоутворених кристалів СаСОз адсорбуються різні нецукри, які несуть негативний заряд.
На другу сатурацію подається відфільтрований сік першої сатурації. Метою цього є перевести у вуглекислі солі вільні гідроксиди кальцію і калію, а також виділити осад кальцію, зв'язаний з органічними кислотами і комплексами, які залишились після першої сатурації.
Сучасна класична технологія очищення дифузійного соку вапном і діоксидом вуглецю, на думку Л. П. Рева і Є. В. Колдія, має два основних недоліки: відносно низький ступінь видалення нецукрів і значне погіршення якості очищеного соку внаслідок розчинення і деструкції компонентів переддифікаційного осаду у жорстких умовах основної дефекації. Автори рекомендують додатково впровадити у виробництво хімічні реагенти з метою підвищення ефекту очищення дифузійного соку уже в екстракторі.
Важливо також застосовувати прогресивні технології очищення дифузійного соку з виділенням переддифікаційного осаду до основної дефекації. Можливе застосування природних сорбентів, як замінників фізично-активного вапна, для додаткового очищення дифузійного соку.
Внаслідок вапняно-вуглекислотного очищення дифузійного соку утворюється в глибокопересатурованому лужному цукровому розчині двохзарядного іону кальцію, який сприяє більш повному осадженню його нерозчинних і малорозчинних солей. З метою підвищення ефективності адсорбційного очищення цукрових розчинів пропонується змішування вапняного розчину і глибокопересатурованого, що містить іони карбонату.
У світовій практиці застосовують видалення із дифузійного соку можливо більшої кількості нецукрів. Сучасне очищення дифузійного соку вапном і діоксидом вуглецю дозволяє видалити тільки 25—35 % нецукрів (коагуляцією, осаджуванням, адсорбцією).
Зараз тільки передцифікація проводиться в найкращому режимі прогресивного протитокового підвищення лужності соку за принципом Бригель-Мюллера.
З метою отримання якісного дифузійного соку, збільшення виходу цукру з раціональним витрачанням вапна українські вчені вважають за необхідне досягнути значного ефекту очищення соку безпосередньо в екстракторі Для цього необхідно об'єднати в очищувальному комплексі екстракцію цукрози із бурякової стружки і наступне очищення дифузійного соку вапном та діоксидом вуглецю. В окремих випадках можна обробляти воду хімічними реагентами АІ2(804)з, Ca(HS04)2-
Розроблений універсальний спосіб очищення дифузійного соку з використанням селективних окислювачів для підвищення ефективності очищення, а також зниження витрат вапна. Зокрема, застосування озону для очищення інтенсифікує реакції розкладу і окислення деяких нецукрів дифузійного соку з наступною адсорбцією продуктів розкладу на частинках карбонату кальцію.
Збільшення концентрації озону або витрат озоно-повітряної суміші вище встановлених значень посилює пептизацію, знижує частоту і збільшує кольоровість очищеного соку.
В розрізі окремих стадій очищення дифузійного соку необхідно інтенсифікувати наступні стадії: переддефікацію, основну дефекацію, сатурацію I, II і сокову сульфітацію.
Переддефекація передбачає максимальне видалення з великою кількістю вапна деяких нецукрів (високомолекулярних сполук і аніонів кислот) в осадок, який за своєю структурою і властивостями був би достатньо стійким в умовах основної дефекації.
Основна дефекація — це найбільш повне лужне розкладання інвертного цукру, амідів і солей амонію для отримання термостійкого очищеного соку без суттєвого розчинення і деструкції осаджених на переддефікації нецукрів в умовах високих лужності і температури.
Під час першої сатурації повинна видалятись максимальна кількість розчинних нецукрів (аніонів, кислот і барвників) адсорбцією їх на поверхні осаду карбонату кальцію.

Ви бачите тільки 36% питання.

Текст смс:
kkdtk2
на номер
4345

Щоб отримати доступ до матеріалів сайту надішліть смс з текстом kkdtk2 на номер 4345. Після цього введіть номер мобільного, з якого ви надіслали смс. Вартість смс — 3 грн.