Книжки по товарознавству

Мед натуральний

Сирохман. Товарознавство цукру, меду, кондитерських виробів

Мед натуральний — це солодкий, ароматний продукт, що виробляється медоносними бджолами з нектару (квітковий) або паді (падевий) і речовин, які виділяються слинними залозами бджіл.
На наших землях бджільництво з давніх часів було розвиненою галуззю і Київська Русь значну кількість меду та воску експортувала. Бортьове бджільництво на Україні вважалось продуктивним і існувало до початку XVII століття. Потім народилося пасічництво з використанням колод і дуплянок, а в 1814 році їм на зміну з'явився перший у світі розбірний рамочний вулик, сконструйований великим українським вченим Петром Івановичем Прокоповичем. Завдяки цим вуликам стало можливим відбирати у бджіл мед, не Знищуючи їх. Над створенням інтенсивних технологій виробництва і переробки продуктів бджільництва, вивченням біологічно активних сполук продуктів бджільництва з метою розробки препаратів, що підвищують захисні реакції організму людини до несприятливих факторів, розробкою експрес- методів якісного і кількісного складу продуктів бджільництва Працюють вчені ННЦ «Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича УАА».
Україна має сприятливі умови для розвитку бджільництва, що забезпечує зростання виробництва, заготівель і реалізації меду та інших продуктів бджільництва.
В Україні розведенням бджіл і виробництвом меду займаються близько 700 тис. пасічників, 90 % яких — приватні підприємці і Любителі. У кризові 2002—2003 pp. з 4 млн бджолярів було Юрачено майже 50%, а у 2004 р. їх чисельність вже досягла З млн і далі поступово зростає.
За виробництвом меду України входить до п'ятірки найбільших виробників меду (Китай, Аргентина, США, Мексика). В середньому у нас виробляється 50—60 тис. т меду, а в 2006 р.— 71 тис. т.
На одну людину припадає більш як 1 кг меду.
За даними В. М. Блонської, основними джерелами медозбору у степовій зоні України є ентомофільні сільськогосподарські рослини, частка яких складає 77,7 % всього цукрозапасу зони. Переважаючий тип медозбору в цій зоні акацієво-люцерно-соня- шниковий або акацієво-коріандро-люцерно-соняшниковий. У лісостеповій зоні 81,7 % загального цукрозапасу також припадає на сільськогосподарські ентомофільні культури. В цій зоні переважають еспарцето-гречаний, еспарцето-гречано-соняшниковий, лісовий і гречаний медозбори. У зоні Полісся 69,8 % цукрозапасу забезпечується природною медоносною флорою лісів та луків. На початку літа головним медозбором є чорнично-крушино- малиновий, а в кінці літа (серпень-вересень) другий головний медозбір — вересовий. У Карпатах переважають малиново- знітовий і ріпако-малиново-знітовий медозбори. Дикоросла малина Карпат квітує майже місяць і може дати понад 100 кг меду з 1 га площі. Після малини в горах зацвітає зніт (Іван- чай). Квітує він понад місяць. Медопродуктивність досить висока і сягає 600—1000 кг з 1 га. Значне поширення також має червона і біла конюшина, на Поділлі і в Прикарпатті — ріпак, у передгірній частині Криму — ефіроолійні культури, зокрема шавлія. Серед різнотрав'я Степу значну частину займає буркун жовтий і білий дворічний, чистець польовий. У лісосмугах і меліоративних насадженнях Степу та Лісостепу поширені нектароносні дерева: гледичія тришипна, чорноклен, липа дрібнолиста та ін.
Нектаропродуктивність деяких медоносних дерев і кущів складає, кг/га: липа пухнаста— 1200; липа широколиста— 800; липа серцевидна, клен польовий і біла акація— 600—1000; барбарис — 90—230; верес і клен гостролистий — 200; верба козяча— 150; каштан справжній— 120; малина— 70—100; глід — 35—100; смородина чорна і аґрус— 70; абрикос і алича— 40; черешня і вишня — 30—40; яблуня — 20—30; слива і шипшина — 20; груша — 15—20.
Одна із основних умов отримання чистих продуктів бджільництва — пошук екологічно-чистих місць їх виробництва.
Для виробництва продуктів бджільництва високої якості, що відповідають санітарно-епідеміологічним вимогам необхідно дотримання зоотехнічних, ветеринарних вимог, технологічних правил утримання бджолиних родин, а також відповідне територіальне розміщення пасік.
В Україні районована сіра гірська кавказька мегрельська популяція бджіл, що має довгий хоботок (7,2 мм), завдяки якому може повніше вибирати нектар з квіток рослин з довгим віночком, збирає нектар за концентрації цукру в ньому близько 7 % (українська степова— не менше 15 %), відвідує в день до 15 видів нектароносіїв, тоді як карпатська — 5, а українська степова — лише два.
Бджоли добре використовують медоноси в радіусі до 2 км і задовільно — до 3 км.
Утворення меду
Виробництво меду— це складний процес, що починається рослинами і закінчується бджолами з активною участю їх органів і ферментів. Нектар — солодкий сік, який утворюється і виділяється нектарниками, що розміщені переважно у квітах рослин. У його складі переважають вуглеводи (3—80 %), кількість і співвідношення яких залежить від виду рослин, а також міститься обмежена частка азотних і фосфорних сполук, органічних кислот, вітамінів, мінеральних речовин. Крім того, до складу нектару входять ферменти, леткі, антимікробні та інші сполуки. Під час цвітіння плодових культур взяток за один день на сім'ю бджіл складає близько 0,5 кг, з білої акації— 2—5, з липи — 3—7, а в Приморському краї — 12—15 кг.
Падь — це солодкі виділяння попелиць та інших комах на листках дерев, кущів та деяких трав'янистих рослин. Попелиці поселяються переважно з нижнього боку листкової пластинки і живляться клітинним солодким соком. Дрібні клітинки їх екскрементів падають (звідси назва продукту) на нижче розміщені листки, утворюючи часом суцільний шар липкої цукристої рідини. За відсутності нектарного взятку бджоли збирають падь, приносять у вулики, де переробляють на падевий мед. У наших умовах бджоли збирають падь переважно з дуба, липи, верби, осики, ялиці, ліщини, плодових дерев, ялини та клена. Крім того, бджоли збирають медяну росу, що утворюється вранці на листях рослин або дерев за різких коливань добової температури: душний ранок після холодної ночі.
Перетворення нектару і паді починається ще в організмі бджоли-збирачки, в медовий зобик якої потрапляють і виділення гортанних залоз (рис. 3.1).


Так під впливом ферменту інвертази проходить гідроліз цукрози до глюкози і фруктози. Приймальниці нектару у вулику швидко перехоплюють корм від збирачок і багаторазово випускають із зобика на кінчик хоботка і вбирають назад. Внаслідок цього продукт збагачується ферментами, під дією яких продовжує зменшуватись кількість цукрози і відповідно підвищується концентрація глюкози і фруктози. Одночасно має місце синтез багатьох цукрів, утворення глюконової кислоти, її лактону, деяких барвників і ароматичних речовин, зниження вологості. Бджоли наповнюють комірки не більше 1/3 їх об'єму і постійно сприяють прискореному дозріванню меду. Під впливом активного випаровування зменшується вміст води, особливо протягом перших діб. Зрілий мед бджоли запечатують у комірках восковими кришечками.
Хімічний склад і споживні властивості меду
Хімічний склад квіткового меду дуже багатий і залежить від нектару, регіону, де ростуть рослини, часу одержання, зрілості меду, породи бджіл, кліматичних умов тощо.
Цукри становлять основну частку меду і їх кількість досягає 80 %. Вміст окремих вуглеводів у меді коливається в широких межах, %: фруктоза — 22—47, глюкоза — 20—44, мальтоза — 1,1—10, цукроза — 0,0—13.
З підвищенням вмісту фруктози підсилюються солодкий смак, гігроскопічність і знижується схильність меду до кристалізації. За співвідношенням глюкози до фруктози і наявності інших цукрів у деяких країнах судять про ботанічне походження меду. Окремі види меду відрізняються характерним складом вуглеводів, що приведено нижче. В обмеженій кількості, за даними В. Г. Чудакова, у меді виявлені: куїбіо- за — 0,3 %, тураноза — 0,17%, ізомальтоза — 0,16%, мальтулоза і ізомальтулоза — 0,11 %, нігероза — 0,06 %, неотре- голоза — 0,04 %, гентибіоза — 0,015 %, ламінарибіоза — 0,004 %.
Азотисті речовини меду в основному представлені білками і в обмеженій кількості небілковими сполуками. Вони попадають у мед разом з нектаром, пилком, а також у вигляді виділень залоз бджоли. Квіткові меди містять мало білків — 0,08—0,4 %, тільки гречаний і вересовий — до 1 %, а падевий — від 1,0 до 1,9 %. Білки підсилюють спінювання меду, сприяють утворенню каламуті і потемнінню, а також є центрами кристалізації під час зберігання меду. Аміносполуки займають 10——15 % азотистих речовин. У меді виявлено 23 вільні амінокислоти і аміни. Серед них більше всього у вітчизняних медах, за даними І. П. Чепурного, міститься треоніну: світлі сорти — 54,8—68,7 %, гречаний — 33,4 %, фаце- лієвий — 40,7 %. Відьні амінокислоти вступають у реакцію з моноцукрами і утворюють темнозабарвлені меланоїдіни.
Між вмістом азотистих речовин і активністю ферментів встановлена пряма кореляційна залежність. У меді виявлені такі ферменти: а і Р-амілаза, інвертаза, каталаза, кисла фосфатаза, перок- сидаза, поліфенолоксидаза, глюкооксидаза, ліпаза, редуктаза, протеаза, аскорбінатоксидаза, фосфоліпаза, інулаза, глікогеназа.
Найбільш вивчені амілолітичні ферменти меду — а- і Р- амілази. їх сумарну активність характеризують діастазним числом, яке виражають в одиницях Готе (за прізвищем дослідника, який один з перших методів розробив визначення активності цього ферменту у меді). Амілазна активність різних видів меду Неоднакова. За даними А. І. Черкасової, білоакацієвий мед відрізняється низькою амілазною активністю, але більшість зразків меду з різних зон України проявляють високу ферментативну активність. Діастазне число еспарцетового меду коливається від 0 до зо одиниць, гречаного — від 20 до 50 одиниць Готе. Темні і падеві сорти меду характеризуються вищою амілазною активністю, Що зумовлене більшим вмістом білків і вільних амінокислот.
Під час тривалого зберігання проходить старіння ферментів, що в деякій мірі впливає і на послаблення аромату меду. З нагріванням меду вище 55—60°С чи фальсифікації ферментативна активність його знижується або втрачається повністю.
З диких рослин у мед попадають такі сполуки як міо-інозитил, пінітол, рідше — кверцитол, метил-міко-інозітол і муко-інозити.
Мед містить органічні кислоти (близько 0,3 %), більша частина яких представлена глюконовою, яблучною, лимонною і молочною, а також неорганічними (0,03 %) — фосфорна, соляна. Вони можуть знаходитись у меді у вільному і зв'язаному стані, а попадають до нього з нектару, паді, пилку, виділень бджоли, а також синтезуються в процесі ферментативного розкладу і окислення цукрів. Мед, що забродив, має вищу кислотність переважно із-за накопичення оцтової та молочної кислот. Вміст органічних кислот мало впливає на рН меду. Рівень окисно-відновлювального потенціалу меду характеризує відносну його стійкість.
У меді австралійському із квітів соняшника загальна кількість фенольних кислот склала 2,13 мгм/100 г, а із квітів чайного дерева 12,11 мгм/100 г. Останній містив галову, елагову, хлорогенову і кумарову кислоти тобто подібно евкаліптовому меду. Ці види відрізняються за часткою хлорогенової кислоти у загальному вмісті фенольних кислот. У меді із фліндерсії австралійської характерний фенольний профіль складається переважно із галової і абсцизової кислот, що дозволяє вважати їх маркером цього меду.
Мед містить різні вітаміни (Ві, В2, В3, В6, РР, Н, А, С, Е), але в невеликій кількості, яка залежить від джерела одержання нектару, числа пилкових зерен у продукті. З врахуванням кислотного середовища вітаміни повільно руйнуються в меді. Хоч вітамінів у медові небагато, але в суміші з іншими його компонентами вони підвищують біологічну цінність продукту.
Мінеральні речовини меду представлені 37 макро- і мікроелементами, що мають важливе значення для його поживної цінності. Співвідношення відповідних елементів залежить від ґрунту, на якому ростуть медоносні рослини. Світлі квіткові види меду містять близько 0,2—0,3 % зольних елементів, темні квіткові— 0,5—0,6, а падеві— до 1,6%. За даними В. Г. Чудакова, особливо багато в меді калію (в середньому 832 мкг/г), фосфору (217 мкг/г), кальцію (190 мкг/г), хлору і сірки (біля 80 мкг/г), натрію і магнію (приблизно 45—55 мкг/г). Серед мікроелементів значна частка припадає на залізо, марганець, мідь, кобальт; у меді з вересу — на алюміній, магній, марганець; з лугових трав — на бор, мідь, цинк, алюміній і магній.
Встановлена, залежність електропровідності меду від вмісту золи і в той же час рН меду корелює з електропровідністю та вмістом золи у меді.
Колір меду залежить від вмісту рослинних пігментів. Серед жиророзчинних у меді виявлені похідні каротину, ксантофілу, хлорофілу, що надають жовтий або зеленуватий відтінок свіжозабарвленим медам. Водорозчинні барвники (антоціани, таніни) містяться у темних медах. Склад барвників меду залежить від його ботанічного походження, що може служити орієнтиром під час визначення виду меду. За тривалого зберігання чи нагрівання меду накопичуються меланоїдини, які зумовлюють темно-коричневе забарвлення.
Аромат меду залежить від джерела нектару, строку зберігання, ступеня термічної обробки. Виділяють квітковий і медовий аромат. Формування медового аромату із продуктів ферментативних перетворень цукрів, амінокислот, вітамінів та інших речовин завершується до третього — п'ятого місяця і генерується до того часу, поки діє ферментативна система. Зараз визначено близько 200 ароматичних речовин меду, які представлені в основному спиртами, альдегідами, кетонами, кислотами і ефірами спиртів з органічними кислотами. Інтенсивність квіткового аромату значно послаблюються під час фасування, зберігання меду в негерметичній упаковці, його нагріванні.
У складі окремих видів меду виявлені манніт, дульцин, терпени, арбутин, алкани, гліцериди, стероли, ростові, бактерицидні речовини, інгібітори, біогенні стимулятори та ін. Серед небажаних речовин є отрутохімікати, гербіциди тощо.
Енергетична цінність меду досить висока— 330 ккал/100 г, тобто 100 г меду забезпечують 10 % добової потреби дорослої людини в енергії. Мед натуральний характеризується високими смаковими і споживними властивостями. Складові частини меду легко, швидко і повністю засвоюються організмом людини, що відчутно впливає на відновлення сил фізично і розумово стомленого організму.
Мед особливо корисний дітям, людям похилого віку, особам з послабленим здоров'ям, виснаженим або тим, хто видужує від різних хвороб, після операцій, а також при анеміях, захворюваннях серцево-судинної системи, харчового каналу, печінки, нирок, нервово-кишкових розладах тощо. Цінні властивості меду краще всього проявляються за умов його систематичного споживання по 60—100 г на день дорослою людиною (30—40 г дитиною) за Декілька прийомів з теплою кип'яченою водою, чаєм або молоком за 1—1,5 год. до їжі або через 3 год. після приймання їжі.
Науково обґрунтована можливість застосування меду, бджолопродуктів і соку шипшини концентрованого для виробництва нових продуктів функціонально призначення. Особливо виділяють безалкогольні напої на основі меду, у тому числі збагачені залізом, кондитерські вироби з додаванням меду і бджолопродуктів, у тому числі збагачені вітаміном С.
Розроблений продукт «Імператорський сніданок», що включає мед, ядро кедрового горіха або мед і пластівці кедрового горіха.
Глюкоза і фруктоза меду легко всмоктуються із шлунка в кров без перетравлювання. Органічні кислоти і ароматичні речовини покращують апетит, регулюють секрецію шлункового соку і його кислотність, мінеральні речовини сприяють кровотворенню і поліпшують склад крові. В той же час мед містить обмежену кількість мінеральних речовин та вітамінів, тому 100 г меду забезпечують добову потребу дорослої людини в міді і цинку тільки на 4 %, у калії, залізі і марганцю — приблизно на 6,5 % і тільки в кобальті — на 25 %; у вітамінах В3 і С — на 4 %, а В6 і Н — на 20 %.
У народній медицині мед широко застосовують для лікування ран і виразок, деяких захворювань шкіри, під час простуди, грипі (медово-часникова кашка), захворюванні нервової системи (неврастенія, безсонні), органів дихання, в урології, для лікування гінекологічних хворих. Використовують мед для профілактики і лікування опіків, виразок, фурункулів, карбункулів, наривів. Мед входить до складу мазі, мікстури, кремів, масок. Він швидко проникає в шкіру, надає свіжість, бархатистість, м'якість, підвищує її тонус.
Окремі спеціалісти (В. О. Соломка) рекомендують певні види меду для хворих, зокрема, органів дихання — будяковий, вербовий, гірчичний, липовий, малиновий, лісовий, луговий, польовий; серцево-судинної системи— гречаний, еспарцетовий, каштановий, конюшиновий, кульбабовий, липовий, сафлоровий, синяковий, соняшниковий, лісовий, луговий, польовий; крові — гречаний, падевий, лісовий; органів травлення— акацієвий, бурку- новий, каштановий, липовий, сафлоровий, падевий, лісовий, луговий, польовий; печінки— акацієвий, вербовий, волошковий, каштановий, кульбабовий, липовий, люцерновий, м'ятний, осотовий, синяковий, соняшниковий, луговий, польовий.; сечостатевої системи — волошковий, гірчичний, польовий; нервової системи— кульбабовий, м'ятний, синяковий, луговий; шкіри — гречаний, липовий, польовий.
Антимікробні властивості меду зумовлені надходженням у нектар секретами слинної і підгортанних залоз бджіл.
У секретах залоз знаходяться антибактеріальні сполуки і лізоцим, які перешкоджають розмноженню мікроорганізмів у меді. До складу меду входять фітонциди та інші сполуки. Багато видів меду підсилюють ріст і активність біфідобактерій.
В окремих публікаціях відзначається середня антимікробна активність проти деяких мікроорганізмів, особливо Heicobacter piroli АТСС 49503, Staphylococcus aureus АТСС 25923, Bacillus subtilis АТСС 6633, Candida tropicalis АТСС 13803 і Candida albicans АТСС 10231.
Завдяки наявності фенольних сполук мед проявляє антиоксидантну і протирадикальну активність.
Чисельні дослідження різних авторів встановили суттєву різницю вмісту у пробах меду фенольних сполук. Високу кількість їх виявлено у меді, зібраному на квітах мускатної дині. Значну різницю відзначено також у вмісті флавоноїдів і проліну. Ефективність зв'язувати радикали більше корелювала із вмістом проліну, ніж із загальним вмістом фенольних сполук. Тому деякі автори роблять висновок, що аналіз амінокислотного складу дозволяє Оцінити здатність меду зв'язувати вільні радикали і його анти- окислювальну активність.
Класифікація і характеристика основних видів меду
Натуральний бджолиний мед за ботанічним походженням поділяють на квітковий, падевий і змішаний (природна суміш квіткового і падевого меду). Крім того, в товарознавчій практиці всі види меду поділяють на світлі і темні. Деякі закордонні фірми випускають сухий порошкоподібний мед, який використовується Для різних потреб.
Квітковий мед можу бути монофлорним— з нектару однієї (або переважно однієї) рослини і поліфлорним (збірним) — з нектару кількох рослин.
Білоакацієвий мед у чистому вигляді водянисто-прозорий, а у тазі потрапляння інших видів набуває певного відтінку, має тонкий і ніжний аромат. За кімнатної температури може довгий час Зберігатись у сиропоподібному стані завдяки високій частці фруктози (39—44 %) і середній — мальтози (2,5—5,7 %), яка є довірим антикристалізатором цукрів. Має низьке діастазне число і за стандартом нормується не нижче 5 од. Готе (до безводного меду). Деякі виробники випускають цей мед під назвою «Акацієвий», фасують у скляну тару масою нетто 250,400 і 1300 г.
Липовий мед — один з кращих, свіжовідкачаний має світло- жовтий або світло-янтарний колір, приємний ніжний аромат квітів липи і високе діастазне число.
Малиновий мед має дуже приємний тонкий аромат і ніжний смак, особливо стільниковий. У рідкому стані прозорий, а в закристалізованому — білий з кремовим відтінком. Проявляє цінні лікувальні властивості.
Соняшниковий мед має золотистий відтінок, приємний терпкуватий смак і слабкий аромат. До його складу входять терпеноїдні сполуки. Мед швидко кристалізується, часом навіть і в стільниках. Внаслідок кристалізації утворює крупнозернисту масу світло-янтарного кольору, інколи із зеленуватим відтінком.
Буркуновий мед вважається одним із кращих завдяки дуже приємному смаку, ніжному аромату і світло-жовтому кольору. Відкачаний мед кристалізується у крупнозернисту масу.
Ріпаковий мед має гіркуватий присмак, світлого кольору, схильний до швидкої кристалізації.
До темних видів меду відносять гречаний, вересовий, каштановий.
Гречаний мед — темний з коричневим відтінком, характерним сильним ароматом, гострим приємним смаком, злегка подразнює слизову оболонку горла. Містить близько 36 % глюкози і понад 40 % фруктози, підвищену кількість білків, заліза, марганцю і рубіну. Має високе діастазне число. Кристалізується у масу від дрібно» до крупнозернистої світло-коричневого або темно- коричневого кольору.
Вересовий мед — темно-бурого або світло-бурого кольору, із сильним ароматом, терпким смаком. У стільниках швидко набуває драглистої консистенції, а тому важко піддається відкачуванню. Із стільників, що підлягають вибраковуванню, вересовий мед одержують також пресуванням. Кристалізується дуже повільно, дає кристали голкової форми.
Поліфлорний мед. Назва поліфлорного меду може походити від назви угідь або місцевостей, з яких його збирають бджоли, наприклад, мед луговий, з плодових культур, гірський тощо.
Луговий мед — золотисто-жовтого, часом жовто-коричневого кольору, з приємним ароматом і смаком. Вважається дуже корисним і лікувальним. Використовується за різних захворюваннях як лікувально-профілактичний засіб. У торгівлю він часто надходить під назвою «Мед натуральний із різнотрав'я», часом з додаванням «Травневий».
Мед з плодових культур — один із ранніх весняних видів. Має дуже приємний аромат, колір від блідо-жовтого до червонуватого.
Гірський мед карпатських бджіл відзначено на міжнародних виставках золотими медалями. Більшість медів гірських пасік належить до поліфлорних темного та янтарного кольорів, що відрізняються високими смаковими та лікувальними властивостями.
Українська медова компанія пропонує різні види меду у скляних банках (липовий, акацієвий, гречаний, різнотрав'я) масою нетто 270,400, 650, 1300 г, а також стільниковий, масою 160, 180, 200. 220, 240, і 260 г. Для кожного виду передбачений штрих-код, кількість одиниць в упаковці і ціна за одну упаковку.
ТОВ «Бартник» пропонує мед з різнотрав'я, у тому числі травневий, гречаний, соняшниковий, акацієвий, липовий, квітковий, масою нетто 250,400, 500, 1300, 1400, а також мед натуральний у наборі п'яти видів, мед натуральний з квітковим пилком, з маточним молочком, з прополісом, з пергою.
Падевий мед. За даними В. А. Нестерводського в Україні таке співвідношення збирання паді з різних рослин: з липи— 21 %, дуба — 18, верби — 12, білої акації — 9, осики — 8, груші — 8, яблуні — 6, клена — 4, сливи — 3, кропиви — 3, сосни — 2, молочаю 2 и будяка — 2 %. В окремі роки виявлено збір паді ще й з кукурудзи.
Падевий мед темного кольору, різних відтінків. Так, з липи та ялини він темно-зелений, з верб — коричневий, дуба — коричнево-чорний. Зустрінеться і світлого кольору із золотисто-жовтим (ялиця), лимонно-жовтим і ясно-бурим (морина), водянисто- прозорим (гірська сосна) забарвленням. Аромат падевого меду слабкий, більш відчутний той, що одержали з хвойних дерев. Солодкість у нього значно нижча, ніж у квіткового. Деякі види падевого меду з кислуватим або солонуватим присмаком. Консистенція цього меду в'язка, тягуча, липка, клейка і за в'язкістю йін у 2—3 рази переважає квітковий мед.
Падевий мед містить менше моноцукрів, ніж квітковий. У його складі до 5 % трегалози, від 1,0 до 16 % мальтози: від 0,3 до 19 % вищих олігоцукридів, у деяких видах основним вуглеводом є мелецитоза (70—80 %). У порівняні з квітковим падевий мед містить у 2—3 рази більше білків і аміносполук, відрізняється в 2 рази вищою амілазною активністю і в 1,7 раза — загальною кислотністю.

Ви бачите тільки 32% питання.

Текст смс:
kkdtk2
на номер
4345

Щоб отримати доступ до матеріалів сайту надішліть смс з текстом kkdtk2 на номер 4345. Після цього введіть номер мобільного, з якого ви надіслали смс. Вартість смс — 3 грн.