Книжки по товарознавству

Полімерна упаковка: якість і безпека

Сирохман. Товарознавство пакувальних матеріалів і тари

Гігієнічні властивості полімерних матеріалів оцінюють передусім їх здатністю виділяти в оточуюче середовище (воду, повітря, продукти, які контактують з ними) шкідливі хімічні речовини.
Відмінною ознакою побудови полімерів є наявність довгих ланцюгових молекул. Утворення макромолекул відбувається внаслідок приєднання великої кількості мономерів один до одного. Кількість мономерів у макромолекулах досягає десятків тисяч і більше.
Утворення макромолекул відбувається під час реакції поліконденсації або полімеризації. Завдяки цьому їх поділяють на дві групи: поліконденсаційні (з виділенням низькомолекулярних продуктів) і полімеризаційні (без виділення низькомолекулярних побічних продуктів). Надходження в контактне середовище сполук, які входять у полімерні матеріали, визначається завершеністю процесів полімеризації і поліконденсації.
Речовини, які беруть участь у реакціях, не завжди витрачаються повністю, і тому полімер, як правило, містить певну кількість залишкових мономерів.
Макромолекули полімерів хімічно та фізіологічно інертні, а небезпеку становлять неполімеризовані мономери, які можуть бути активними і біологічно-агресивними.
Хімічна безпека полімерів визначається токсичними властивостями не тільки мономерів, але й іншими речовинами, які беруть участь у процесах синтезу: залишками каталізаторів, ініціаторів полімеризації, розчинників тощо.
Можливість використання полімерного матеріалу в контакті з харчовими продуктами визначається в основному двома факторами: токсичність мігрованих у продукт речовин та їх концентрацією в продукті. Вміст навіть біологічно нешкідливих речовин у продуктах харчування повинен бути чітко регламентований. Хоча такі речовини і не шкідливі для здоров'я, але підвищений вміст їх може призвести до зниження харчової цінності продуктів. Деякі хімічні сполуки при попаданні у харчові продукти можуть зв'язувати і переводити у нерозчинний стан вітаміни, піддавати ізомеризації, окисленню та іншим перетворенням окремі компоненти їжі.
Безпека полімерних матеріалів буде гарантованою в таких випадках:
• якщо вони хімічно інертні і не виділяють яких-небудь речовин в оточуюче середовище або в контакті з ними організми чи продукти;
• якщо кількість виділених речовин дуже мала і не зумовлює негативну дію на живий організм навіть при довготривалому контакті; водночас повинна бути виключена можливість кумуляції цих речовин; v
• речовини, що виділяються і мігрують із полімерних матеріалів, є практично нетоксичними і не можуть шкідливо впливати на живий організм навіть при довготривалому контакті.
Полімерні матеріали, які контактують з харчовими продуктами, не повинні:
• змінювати їх органолептичні властивості — ступінь прозорості, консистенцію, колір, смак, запах;
• передавати в харчові продукти шкідливі або сторонні речовини, які входять до складу полімерних композицій;
• виділяти в процесі довготривалої експлуатації, а також при нагріванні і контакті з миючими засобами речовини, здатні дифундувати в продукти і змінювати їх властивості;
• вступати в хімічні реакції з харчовими продуктами, а також змінюватися під дією складових компонентів продовольчих товарів.
За ступенем придатності до застосування у харчовій промисловості компоненти полімерних композицій можна умовно поділити на такі групи:
• допущені органами Держнагляду для контакту з харчовими продуктами або обмежено допущені для деяких видів харчових продуктів. Як правило, це речовини які не володіють біологічною активністю;
• не допущені для безпосереднього контакту з харчовими продуктами внаслідок токсичності. До них відносяться речовини, присутність яких у полімерних матеріалах навіть при незначній розчинності забороняється;
• не допущені для застосування у харчовій промисловості внаслідок відсутності або недостатньої кількості даних, необхідних для їх гігієнічної оцінки.
Чисті полімери, як правило, фізіологічно нешкідливі. Вони практично нерозчинні у харчових продуктах і не переходять у них навіть при довготривалому контакті.
Пластифікатори багатьох марок, які вводять у полімер, з гігієнічної точки зору можуть бути небезпечними. Частка їх у полімерному матеріалі досить висока. Разом з тим вони хімічно не зв'язані з матеріалом і здатні мігрувати, часто захоплюючи за собою інші менш рухливі компоненти. Тому особливу увагу звертають на чистоту пластифікаторів. Характер міграції пластифікаторів залежить від багатьох факторів: сумісності з полімером; розчинності у контактних середовищах; температури; тривалості контакту.
Пластифікатори полімерних матеріалів поділяються на три групи:
• складні ефіри аліфатичних дикарбонових кислот (адітінової, фталевої, фосфорної, лимонної і гліколевої) та аліфатичних спиртів;
• полімерні пластифікатори;
• епоксидовані природні гліцериди (епоксидована соєва олія).
Заборонені для застосування в харчовій промисловості майже
всі ефіри фосфорної кислоти, хлоровані парафіни, дифеніли тощо.
Стабілізатори, на відміну від пластифікаторів, входять до складу полімерних матеріалів у значно менших кількостях.
Критерії токсичності стабілізаторів полягають у наступному:
• одноразове попадання навіть максимально можливої дози стабілізатора в організм людини не приводить до гострого отруєння;
• повторне проникнення малих доз цієї речовини в організм людини не проявляє токсичного ефекту;
• щоденне введення малих доз стабілізатора протягом декількох років не діє на організм людини;
• одноразові контакти стабілізатора у чистому вигляді або його розчинів не викликають подразнюючої дії на шкіру, слизові оболонки очей, дихальних шляхів;
• багаторазові контакти зі шкірою і слизовими оболонками не приводять до подразнення останніх, а також сенсибілізації (підвищеної чутливості до хімічних подразників).
При гігієнічному дослідженні стабілізаторів у складі полімерних матеріалів необхідно враховувати не лише їх токсичність, але й залежно від будови — канцерогенність або мутагенність.
Здатність стабілізаторів до міграції у середовище значною мірою залежить також від інших добавок.
Не допускаються до контакту з харчовими продуктами сполуки свинцю, ртуті, барію, кадмію, стронцію, миш'яку, хрому, селену, літію і сурми.
Каталізатори на основі металорганічних сполук із солями важких металів є токсичними, внаслідок чого наявність їх у харчових сумішах недопустима.
Ініціаторами полімеризації служать речовини, здатні при нагріванні розкладатися з утворенням вільних радикалів. До яких відносяться неорганічні й органічні пероксиди (перекис водню і бензоли), гідропероксиди, діазосполуки. При попаданні в організм ці сполуки можуть проявляти подразнюючу дію на слизові оболонки дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту, пошкоджувати центральну нервову систему та інші зміни. Токсичними можуть стати і продукти розкладу пероксидів.
Органічні розчинники (нанесення друку, лакування) внаслідок недостатнього сушіння можуть залишатися у певній кількості (хлорорганічні й ароматичні сполуки). Це може викликати появу неприємного запаху у виробах і негативно вплинути на органолептичні властивості контактуючих харчових продуктів. Довготривале попадання в організм навіть малих кількостей органічних розчинників приводить до важких наслідків.
Барвники і пігменти вводять у полімерні матеріали для надання їм товарного вигляду. Барвники використовують також для нанесення багатоколірного друку на полімерні плівки. Пігменти на відміну від барвників нерозчинні в полімерах і звичайних розчинниках.
Усі барвники залежно від ступеня токсичності і вивченості поділяють на 5 груп:
• група А включає безпечні (дозволені) барвники;
• група В об'єднує барвники з певними сумнівами;
• у групу С ввійшли барвники, про безпеку яких немає достатніх доказів, але є дані, що свідчать про їх шкідливість;
• до групи Д віднесені барвники, про які взагалі немає наукових даних;
• група Е включає небезпечні барвники, застосування яких недопустиме для забарвлення харчових продуктів.
У нашій країні допускається до застосування в харчовій промисловості обмежена кількість синтетичних барвників. Загальна ж тенденція використання харчових барвників полягає у заміні синтетичних природними. Не допускаються для контакту з харчовими продуктами пігменти оранжевий 2Ж, червоний, голубий, лак рубіновий та інші. Із неорганічних сполук у якості пігментів за кордоном використовують двоокис тйтану, окис заліза, сажу.

Ви бачите тільки 47% питання.

Текст смс:
kkdtk2
на номер
4345

Щоб отримати доступ до матеріалів сайту надішліть смс з текстом kkdtk2 на номер 4345. Після цього введіть номер мобільного, з якого ви надіслали смс. Вартість смс — 3 грн.